Пантелеймон Куліш "Чорна рада"
1. Історія створення роману
Історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 р.» Пантелеймон Куліш творив тоді, як Шевченко писав вірші «Три літа», а Микола Костомаров ґрунтовне дослідження з історії України «Богдан Хмельницький». Куліш писав текст водночас російською і українською мовами. Окреме видання з’явилося аж 1857 року. Серед перших читачів роману був Тарас Шевченко. «Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» Куліша, і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал»,- писав він, повертаючись із заслання.
П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Твір був виданий 1857 року. У центрі оповіді розповідь про «Чорну раду», що відбулася під Ніжином у 1663 році. Матеріал для свого твору П. Куліш брав з багатьох джерел: «Истории Малороссии» М. Маркевича,— «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменського, друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, що знаходив сам у архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину. З цими творами він знайомився не тільки в численних уже тоді збірниках, а й безпосередньо з уст народу. Це дало можливість створити низку правдивих, конкретно-історичних подій, ситуацій, обставин, а також характерів, відтворити інтереси й настрої представників різних соціальних груп тогочасного суспільства. Кожний письменник першої половини ХІХ ст., пишучи про минуле своєї країни, неминуче підпадав під вплив В. Скотта, який в історичних романах відобразив боротьбу волелюбної Шотландії за незалежність від Англії. Зазнав цього впливу й Куліш. Крім того, він врахував досвід змалювання історичних подій, нагромаджений О. Пушкіним, М. Гоголем, Є. Гребінкою, Т. Шевченком. Реалістичної манери П. Куліш дотримувався при зображенні подій, розстановки та взаємодії соціальних груп, побуту. Створюючи образи представників різних прошарків суспільства, автор застосовував засоби і реалістичного, і романтичного методів. Окремі персонажі наділені надприродними вміннями й силою, тож деякі події та ситуації позначені фантастикою. Історичною основою роману є події, що відбувалися на Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу.
Москві
Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове. Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що панували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звернення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.
2. Історична основа твору
за посиланням документ - https://docs.google.com/document/d/17Pu8A5tMfKzc09k5UV-oCUryq7rbI95JnjjE_PXL_pw/edit?usp=sharing
Тараса Григоровича Шевченка.
Ісаїя. Глава
35. 1859. Останній період творчості.
Подражаніє (переспів із Біблії). Ідея: пророкування нового щасливого, райського
життя співвітчизників. Образи: образ дороги – шлях щасливого життя українського
народу у майбутньому; образ квітучої пустелі – невідворотні зміни на краще.
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
🔻
🔻
Пантелеймон Куліш "Чорна рада"
1. Історія створення роману
Історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 р.» Пантелеймон Куліш творив тоді, як Шевченко писав вірші «Три літа», а Микола Костомаров ґрунтовне дослідження з історії України «Богдан Хмельницький». Куліш писав текст водночас російською і українською мовами. Окреме видання з’явилося аж 1857 року. Серед перших читачів роману був Тарас Шевченко. «Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» Куліша, і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал»,- писав він, повертаючись із заслання.
П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Твір був виданий 1857 року. У центрі оповіді розповідь про «Чорну раду», що відбулася під Ніжином у 1663 році. Матеріал для свого твору П. Куліш брав з багатьох джерел: «Истории Малороссии» М. Маркевича,— «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменського, друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, що знаходив сам у архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину. З цими творами він знайомився не тільки в численних уже тоді збірниках, а й безпосередньо з уст народу. Це дало можливість створити низку правдивих, конкретно-історичних подій, ситуацій, обставин, а також характерів, відтворити інтереси й настрої представників різних соціальних груп тогочасного суспільства. Кожний письменник першої половини ХІХ ст., пишучи про минуле своєї країни, неминуче підпадав під вплив В. Скотта, який в історичних романах відобразив боротьбу волелюбної Шотландії за незалежність від Англії. Зазнав цього впливу й Куліш. Крім того, він врахував досвід змалювання історичних подій, нагромаджений О. Пушкіним, М. Гоголем, Є. Гребінкою, Т. Шевченком. Реалістичної манери П. Куліш дотримувався при зображенні подій, розстановки та взаємодії соціальних груп, побуту. Створюючи образи представників різних прошарків суспільства, автор застосовував засоби і реалістичного, і романтичного методів. Окремі персонажі наділені надприродними вміннями й силою, тож деякі події та ситуації позначені фантастикою. Історичною основою роману є події, що відбувалися на Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу.
Москві
Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове. Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що панували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звернення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.
2. Історична основа твору
за посиланням документ - https://docs.google.com/document/d/17Pu8A5tMfKzc09k5UV-oCUryq7rbI95JnjjE_PXL_pw/edit?usp=sharing
Тараса Григоровича Шевченка.
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
Вірш "Доля"
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
Уривок із послання "І мертвим, і живим..."
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже
Уривок із поеми "Сон"
У всякого своя доля,
і свій шлях широкий,
той мурує,той руйнує,
той неситим оком -
за край світа зазирає,
чи нема країни,
щоб заграбать і з собою
взять у домовину.
Той тузами обирає
свата в його хаті,
а той нишком у куточку
гострить ніж на брата.
А той,тихий та тверезий,
богобоязливий,
як кішечка,підкрадеться,
вижде нещасливий
у тебе час та й запустить
пазури в печінки,-
і не благай:не вимолять
ні діти,ні жінка.
А той,щедрий та розкошний,
все храми мурує,
та отечество так любить,
так за ним бідкує,
так із його,сердешного,
кров,як воду,точить!..
А братія мовчить собі,
витріщивши очі!
Як ягнята."Нехай,-каже,-
може,так і треба".
Так і треба!бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падайте
та якогось раю
на тім світі благаєте?
Немає!немає!
Шкода й праці.Схаменіться:
усі на сім світі -
і царята,і старчата -
Адамові діти.
|
Життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка
Хрестоматія "Джерела пружно б'ють"
Допоміжний матеріал до роботи над презентаціями
2.До тем "Народні звичаї, традиції: страви, вбрання, музика і т.ін" та "Мова "Енеїди":
3. До теми "ДЖЕРЕЛА, БУРЛЕСК, ТРАВЕСТІЯ"
Всі матеріали до ваших презентацій також містяться у тексті нижче ⇩
Всі матеріали до ваших презентацій також містяться у тексті нижче ⇩
"Енеїда" Іван Котляревський
Алюзія. Пародія. Бурлеск Травестія.
Вукраїнській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію.
Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною».
Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами.
Вукраїнській літературі XVIII ст. бурлеск і травестія набули особливого поширення у віршах, численних пародіях, жартівливих інтермедіях, розважальних частинах вертепної драми, у творчості мандрівних дяків. Іван Котляревський, творчо засвоївши здобутки своїх попередників, написав вершинний твір бурлескно-травестійного стилю, найвище досягнення української літератури цього жанру — поему «Енеїда», майстерно використавши різноманітні засоби гумору й сатири: пародіювання, алюзію, алегорію, сарказм, іронію, гіперболу, специфічну лексику. Розглянемо нові для вас поняття — бурлеск, травестію, пародію та алюзію.
Бурлеск (з італ. burlesca, burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, при «низьке» говориться піднесено, урочисто. Наприклад: «Но греки, як спаливши Трою, // Зробили з неї скирту гною».
Різновидом жартівливої бурлескної поезії є травестія (з італ. travestir — переодягати), коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
За жанром «Енеїда» І. Котляревського — класичний зразок бурлескно-травестійної поеми. Як вам відомо, поема — віршований ліро-епічний твір, у якому зображені важливі події, яскраві, сильні людські характери, внутрішній світ героїв, а розповідь супроводжується авторськими відступами.
Іван Котляревський у поемі «Енеїда» майстерно поєднав веселий, дотепний сміх, яскраві комічні ситуації з глибокими серйозними думками, з широкими узагальненнями. Письменник надав бурлеску нові якості, які сприяли реалістичному зображенню життя. Про це так сказав М. Рильський: «Поема Котляревського — самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVIII ст., у каптани і мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».
Пародія' (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч».Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу.
Іван Котляревський утвердив в українській літературі силабо-тонічне віршуванн'я. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова.
Пародія' (з грец. parydia — жартівлива переробка) — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура. Наприклад, пародійним у поемі є опис підготовки до війни: «Для куль — то галушки сушили, //А бомб — то з глини наліпили, //А слив солоних — для картеч».Алюзія (з латин, allusio — жарт, натяк) — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити. «Енеїда» І. Котляревського наповнена алюзіями на українську історію, життя нашого народу.
Іван Котляревський утвердив в українській літературі силабо-тонічне віршуванн'я. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Визначальними рисами вірша є поділ тексту на стопи, наявність певного віршового розміру, ритму. Вірш може поділятися на строфи чи бути астрофічним. Наприклад, строфа «Енеїди» десятирядкова.
У давнійукраїнській літературі панувала силабічна (з грец. syllabe — склад) система віршування, в основі якої — рівна кількість складів у рядку, часто 13, рідше 11 при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів. Силабічне віршування притаманне поезії, що грунтується на мові з постійним наголосом у словах на останньому складі (наприклад, французька) чи передостанньому (польська). Тонічний(з грец. tonos — тон) — той, що стосується наголосу в слові; тонічний вірш — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. Тонічний вірш поширений у мовах із рухомим наголосом: українській, російській, англійській.
В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.
У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр— неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський
В українській літературі початки віршування пов'язані з пісенною усною народною творчістю. Силабічну систему віршування в поезії українського середньовіччя замінила силабо-тонічна система, яка ґрунтується на чергуванні одного наголошеного і двох чи трьох ненаголошених складів, що утворюють двоскладові стопи (пригадайте: ямб, хорей; пірихій, спондей) чи трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Силабо-тонічна система віршування була запроваджена у творах поетів давньої літератури, зокрема в ліриці Г. Сковороди.
У ХХ-ХХІ ст. разом із класичним силабо-тонічним віршуванням в українській поезії поступово утверджувався тонічний вірш, особливо верлібр— неримований вірш із відсутністю строф, з рядками різної довжини. Верлібр представлений у поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Голобородька, В. Герасим'юка, І. Малковича та ін. Іван Котляревський
«Енеїда»
Історія видання твору
Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»
Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.
До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.
Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.
«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.
Історія видання твору
Поема І. Котляревського «Енеїда» побачила світ у той час, коли, за висловом академіка О. Білецького, «історичні обставини ставили під знак питання подальше майбутнє української мови, також і всієї української культури», коли перед самим народом постало питання: «Бути чи не бути?», «Енеїда» відповіла на повий голос: «Бути!»
Як вам уже відомо, перші два видання «Енеїди» побачили світ без відома І. Котляревського в Петербузі 1798 та 1808 р.
До рук Максима Парпури — конотопського поміщика, лікаря за фахом, любителя художньої літератури, перекладача й видавця, потрапив рукопис 1-3 частин «Енеїди». Власним коштом він видав поему, не підозрюючи, яке значення матиме цей твір для української нації та світової спільноти. Напис на титулі гласив: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревським». Красномовною була посвята на книжці «Любителям малоросійського слова». У першому виданні брав участь також відомий учений, доктор медицини, лікар із Чернігівщини Й. Каменецький. Ці добродії керувалися благородною метою — дати можливість українцям насолоджуватися першим твором, написаним живою розмовною народною мовою, який до того поширювався в рукописах, що містили певні неточності й перекручення.
Звісно, І. Котляревський був незадоволений стихійними змінами у власному творі, тому вирішив зайнятися підготовкою до перевидання поеми. За участю автора в 1809 р. виходить друком третє видання «Енеїди» (1-4 частини). Остаточно І. Котляревський завершив працю над твором у 1825-1826 рр. На жаль, письменник не побачив повного видання поеми (шість частин), яке здійснив після його смерті видатний славіст І. Срезневський у 1842 р. в Харкові.
«Енеїда» була першою українською друкованою книжкою, написаною народною мовою, а не набором-суржиком із старослов'янізмів, русизмів, полонізмів, церковної лексики. З'явившись у період, коли в українській літературі другої половини XVIII ст. розпочалося руйнування й заперечення класицистичних тенденцій, утверджувалися наближення літератури до реального життя, її доступність і зрозумілість широким народним масам, поема І. Котляревського гідно продовжила процес уведення в художній твір простої людини, піднесення народної мови на рівень літературної.
Джерела поеми
За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.
Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.
Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра,
Над книжкою твоєї «Енеїди»
Нащадок схилить радісне чоло.
Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.
За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.
Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.
Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків. Як писав В. Сосюра,
Над книжкою твоєї «Енеїди»
Нащадок схилить радісне чоло.
Порівняймо уривки двох «Енеїд» — Вергілія та Котляревського, щоб з'ясувати різницю жанрів і стилів.
| «Енеїда» Вергілія | «Енеїда» Котляревського |
Зброю співаю і мужа, що перший з
надмор'їв Троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив Лавінійський. Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши, 3 волі безсмертних богів і мстивої серцем Юнони... |
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, Енея не любила страх... |
Вергілій із повагою ставиться до богів, возвеличує їх, тому використовує й відповідну лексику, урочисту й шанобливу. Іван Котляревський, висміюючи українських мешканців в образах жителів Олімпу, уживає просторічні слова, лайливу, згрубілу лексику.
Аналізуючи віршову форму «Енеїди», спостерігаємо зміну ритміки поеми: рядки римовані й удвічі коротші, ніж у Вергілія, що надає розповіді динаміки, жартівливого тону, легкого читання тексту.
Отже, у переробці Вергілієвої «Енеїди» І. Котляревський цілком оригінальний. Він відкидає, скорочує багато епізодів, максимально розширює окремі стислі місця, доповнює їх самобутніми детальними описами, створивши цілком оригінальний самостійний твір.
Іван Котляревський, за словами І. Франка, вніс у свій твір «стільки сердечного тепла, тонкого гумору й живих барв своєї батьківщини, що його "Енеїда" і до цього часу не втратила своєї чарівності».
Композиція творуНа противагу «Енеїді» Вергілія, яка складається з дванадцяти частин, в однойменному творі І. Котляревського наявні шість частин. Сюжет поеми Котляревського відповідає сюжетові Вергілієвої «Енеїди»: це розповідь про мандри Енея — сина богині Венери й земного царя Анхіза, онука троянського царя — після зруйнування Трої в пошуках Італії, де він має заснувати нову державу. Подорожжю керували боги з Олімпу, які раз у раз утручалися в життя героїв.
Опрацюйте короткий сюжет «Енеїди» І. Котляревського, що поданий у таблиці.
| Частини | Короткий зміст |
| I | Початок подорожі Енея після загибелі Трої. Утручання бога вітрів Еола та бога моря Нептуна в мандрівку троянців. Знайомство з Дідоною. Кохання й розлука. Самогубство жінки |
| II | Гостювання на Сицилії в Ацеста. Життя небожителів на Олімпі. Поєдинок сицилійця Дареса та троянця Енея. Учинення жінками пожежі на троянському флоті. Поминки по батькові Енея, Анхізу. Сон Енея: батько кличе навідати його в пеклі |
| III | На землі Кумській. Подорож Енея із Сивіллою на той світ. Пекло. Зустріч із батьком Анхізом |
| IV | На острові злої цариці Цирцеї. На землі царя Латина. Обмін подарунками Енея з царем Латином. Планування одруження Енея з Лавінією, донькою Амати й Латина, зарученою з ру-тульським царем Турном, — причина початку війни |
| V | Війна між троянцями й рутульцями. Героїчний подвиг Низа й Евріала |
| VI | Війна між троянцями й рутульцями. Героїчний подвиг Низа й Евріала. Продовження воєнних дій. Зевсова заборона втручатися богам в земні справи. Поєдинок Енея з Турном. Перемога Енея |
Позасюжетні елементи
Образно кажучи, поема І. Котляревського «Енеїда» — це високе дерево з міцним стовбуром сюжету й численними розгалуженнями — позасюжетними елементами, які компонують твір у єдине ціле. Нас захоплюють дотепні, влучні портретні характеристики, особливо зовнішній вигляд героїв після бенкету, що одночасно є й антиалкогольною пропагандою: «Енея заболіли ноги, // Не чув ні рук, ні голови; // Напали з хмелю перелоги, // Опухли очі, як в сови, //І весь обдувся, як барило, // Було на світі все немило».
Описи природи, приміщень, воєнних дій, споживання їжі та напоїв, молодіжні ігри й розваги, авторські відступи, мова персонажів — усі ці позасюжетні елементи поеми майстерно подані автором із використанням найрізноманітніших засобів сатири й гумору, передусім бурлеску. Наприклад, дошкульною іронією та їдкою сатирою є опис державотворців, чиновників латинського суспільства: «Були златії дні Астреї, //І славний був тогді народ; // Міняйлів брали в казначеї, // А фіглярі писали щот... // Вожатими — сліпці, каліки, // Ораторами — недоріки, // Шпигоном — з церкви паламар».
Максим Рильський справедливо визначив, що «Енеїда» І. Котляревського — «енциклопедія українського життя XVIII століття». Це підтверджує різнобічне й глибоке відображення життя народу, його прагнень, мрій, кращих національних традицій.
Арсеналом засобів творення яскравого, неперевершеного національного колориту стала барвиста, соковита народна мова, яку письменник увів у художній твір як головний будівельний матеріал поеми. Це і колоритні картини національного побуту українців, і багаті народні традиції (свята, ігри, танці, звичаї, повір'я, народні гуляння, національний одяг, українська кухня, предмети хатнього вжитку), і дотепний народний гумор, і багатий національний фольклор, і численні українські імена, назви міст, сіл, місцевостей. Відомий цікавий факт: дослідники встановили, що в «Енеїді» згадано більше українських страв і напоїв, аніж у спеціальній праці—у книжці М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», яку було видано в 1860 р.
Зверніть увагу на елементи українознавства в поемі «Енеїда», подані в таблиці. Проілюструйте їх прикладами, дібраними з тексту самостійно, зробіть висновок про їхнє значення в художній канві твору.
Енциклопедія українського життя XVIII ст.
Максим Рильський справедливо визначив, що «Енеїда» І. Котляревського — «енциклопедія українського життя XVIII століття». Це підтверджує різнобічне й глибоке відображення життя народу, його прагнень, мрій, кращих національних традицій.
Арсеналом засобів творення яскравого, неперевершеного національного колориту стала барвиста, соковита народна мова, яку письменник увів у художній твір як головний будівельний матеріал поеми. Це і колоритні картини національного побуту українців, і багаті народні традиції (свята, ігри, танці, звичаї, повір'я, народні гуляння, національний одяг, українська кухня, предмети хатнього вжитку), і дотепний народний гумор, і багатий національний фольклор, і численні українські імена, назви міст, сіл, місцевостей. Відомий цікавий факт: дослідники встановили, що в «Енеїді» згадано більше українських страв і напоїв, аніж у спеціальній праці—у книжці М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», яку було видано в 1860 р.
Зверніть увагу на елементи українознавства в поемі «Енеїда», подані в таблиці. Проілюструйте їх прикладами, дібраними з тексту самостійно, зробіть висновок про їхнє значення в художній канві твору.
Енциклопедія українського життя XVIII ст.
| Звичаї | Обряди |
| Латину тільки що сказали, Що од Енея єсть посли, І з хлібом, з сіллю причвалали, Та і подарки принесли, Хотять Латину поклониться... | Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата, Уже нашили рушників І всяких всячин напридбали, Які на сватанні давали, Все сподівались старостів. |
| Розваги | Національні інструменти, музика |
| Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали, Співали тут і колядок; Палили клоччя, ворожили... | Бандура горлиці бреньчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санджарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали, В дробушках, в чоботах, в свитках. |
| Кухня, посуд | Одяг |
| Тут їли рознії потрави І все з полив'яних мисок, І самі гарнії приправи 3 нових кленових тарілок: Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підливою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик. | [Юнона] Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку... [Ганна] В червоній юпочці баєвій, В запасці гарній фаналевій, В стьожках, в намисті і в ковтках. |
Тема. Проблематика. Ідея твору
У поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її населенням, побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її історією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній основі поеми Вергілія І. Котляревський майстерно розвинув нову тему, показавши життя й побут різних суспільних верств українського народу, зокрема й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.
У поемі використано алюзії на українську історію. Письменник сміливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, це «люта чарівниця// І дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагічні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами... // Пропали! Як Сірко в базарі, //Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старовину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запорозька Січ, а Еней і його троянське військо — це запорожці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов'язана тема захисту вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих інтересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько, Тарас, Опанас, Остап), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава).
У поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її населенням, побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її історією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній основі поеми Вергілія І. Котляревський майстерно розвинув нову тему, показавши життя й побут різних суспільних верств українського народу, зокрема й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.
У поемі використано алюзії на українську історію. Письменник сміливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, це «люта чарівниця// І дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагічні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами... // Пропали! Як Сірко в базарі, //Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старовину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запорозька Січ, а Еней і його троянське військо — це запорожці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов'язана тема захисту вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих інтересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько, Тарас, Опанас, Остап), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава).
«Енеїда» розкриває інші важливі теми, а саме: пошук нової землі; мандрів; патріотизму, зокрема любові до рідної землі, готовності служити їй; кохання й самопожертви; синівської любові.
Поема І. Котляревського — це невичерпне джерело соціальних і морально-етичних проблем, які порушує автор і в оригінальній, цікавій формі доносить до читача. Він возвеличує всілякі людські чесноти й таврує суспільні недоліки та аморальні вчинки людей. Здається, немає такої вади, про яку не йшлося б у поемі з глузуванням або саркастичним засудженням.
В «Енеїді» письменник порушує такі соціальні проблеми:
• захист рідної землі від ворогів;
• почуття громадянського обов'язку;
• соціальна нерівність;
• моральна нікчемність панства, чиновників, повна байдужість до інтересів і потреб народу;
• розгульний спосіб життя панів;
• паразитичне існування можновладців;
• хабарництво чиновників, злодійство, інтриганство, підлабузництво, здирництво, пихатість, безкультур'я, кругова порука, зловживання службовим становищем.
Серед морально-етичних проблем найпомітніші такі:
• виховання дітей;
• утвердження людських чеснот: добропорядності, поваги до батьків, кохання, вірності, виховання дітей на засадах народної моралі;
• таврування людських вад: брехливості, лінощів, зрадливості, нехтування християнською мораллю.
Письменник утверджує народну мораль у дусі просвітительства через моральні критерії суспільних явищ і повчання.
Котляревський-патріот пишається героїчною історією України, ідеалізує часи гетьманства, підносить ідею безсмертя українського народу, його історії, самобутності української нації, утвердження української мови, живучості народних традицій, свободолюбства, прагнення до незалежності, оспівує героїчне минуле України.
Поема І. Котляревського — це невичерпне джерело соціальних і морально-етичних проблем, які порушує автор і в оригінальній, цікавій формі доносить до читача. Він возвеличує всілякі людські чесноти й таврує суспільні недоліки та аморальні вчинки людей. Здається, немає такої вади, про яку не йшлося б у поемі з глузуванням або саркастичним засудженням.
В «Енеїді» письменник порушує такі соціальні проблеми:
• захист рідної землі від ворогів;
• почуття громадянського обов'язку;
• соціальна нерівність;
• моральна нікчемність панства, чиновників, повна байдужість до інтересів і потреб народу;
• розгульний спосіб життя панів;
• паразитичне існування можновладців;
• хабарництво чиновників, злодійство, інтриганство, підлабузництво, здирництво, пихатість, безкультур'я, кругова порука, зловживання службовим становищем.
Серед морально-етичних проблем найпомітніші такі:
• виховання дітей;
• утвердження людських чеснот: добропорядності, поваги до батьків, кохання, вірності, виховання дітей на засадах народної моралі;
• таврування людських вад: брехливості, лінощів, зрадливості, нехтування християнською мораллю.
Письменник утверджує народну мораль у дусі просвітительства через моральні критерії суспільних явищ і повчання.
Котляревський-патріот пишається героїчною історією України, ідеалізує часи гетьманства, підносить ідею безсмертя українського народу, його історії, самобутності української нації, утвердження української мови, живучості народних традицій, свободолюбства, прагнення до незалежності, оспівує героїчне минуле України.
Саме реалістичне зображення української дійсності в бурлескно-травестійному стилі, елементи соціальної сатири, щирий гумор, образна народна мова надали українській «Енеїді» яскравого національного колориту, визначили її громадське й художнє значення, високо піднесли у світовій літературі.
Образи в поемі
Систему головних образів-персонажів «Енеїди» доцільно згрупувати, виокремивши із земних героїв Енея і троянців, отже:
1) Еней і троянці;
2) боги, жителі Олімпу;
3) інші земні герої.
Систему головних образів-персонажів «Енеїди» доцільно згрупувати, виокремивши із земних героїв Енея і троянців, отже:
1) Еней і троянці;
2) боги, жителі Олімпу;
3) інші земні герої.
Еней — головний герой поеми, про що свідчить і сама назва твору, — кошовий отаман Війська Запорозького. Перші загальновідомі його портретні характеристики — «...парубок моторний // І хлопець хоть куди козак» — створюють привабливий образ козака. Далі ж автор наділяє його низкою негативних рис: любить випити й погуляти, розважатися, боїться бурі на морі; він заводій усіляких бешкетів і витівок, нестійкий у коханні, легковажний, здатний на бійку. Автор характеризує його емоційно-забарвленими епітетами й порівняннями з негативним змістом: «...на всеє зле проворний, мутив, як на селі москаль». Усе це змальовано з використанням мовно-стилістичних засобів бурлеску. Позитивний образ Енея постає в останніх частинах поеми, де змальовані сцени війни. Це дотепний, доброзичливий, гарний і проворний хлопець, який легко сходиться з людьми. Як ватажок троянців, Еней вимогливий і строгий, але добрий і справедливий, постійно дбає про своїх воїнів, тужить за загиблими.
Особливо привабливим постає Еней на полі бою як досвідчений полководець, який уміло організовує битву, а під час бою діє сміливо, демонструє особисту хоробрість, уміння володіти зброєю, воєнну майстерність.
Троянці постають у поемі в усій своїй величі, привабливості, хоч і часто з гумористично-іронічним ставленням автора до їхніх вад (наприклад, надмірне споживання їжі, напоїв, гуляння й веселощі через край). Герої — вірні товариші, які цінують чоловічу дружбу, побратимство, свято бережуть лицарську честь воїнів, великі патріоти своєї батьківщини, демонструють зневагу до власної смерті.
Серед троянців особливо вирізняються два товариші, Низ та Евріал, які здійснили героїчний вчинок (вилазку серед ночі у ворожий табір) заради благородної ідеї — перемоги над ворогом і свободи рідної землі. Це стало свідченням усвідомлення юнаками свого патріотичного обов'язку — вірності присязі, відданості батьківщині: «Де общее добро в упадку, // Забудь отця, забудь і матку, //Лети повинность ісправлять».
В образах богів, жителів Олімпу (Зевса, Венери і Юнони, Нептуна, Еола, Меркурія), земних героїв (царів Латина, Ацеста, Турна, Дідони) І. Котляревський неперевершено, сміливо змалював тогочасне суспільство: царів, поміщиків, чиновництво з їхнім користолюбством, бездіяльністю, пихатістю, хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до потреб народу. Засобами сатири й гумору, використовуючи бурлескно-травестійний стиль, письменник засуджує ці негативні суспільні явища.Пригадаймо жителів Олімпу — героїв «Енеїди».
Серед троянців особливо вирізняються два товариші, Низ та Евріал, які здійснили героїчний вчинок (вилазку серед ночі у ворожий табір) заради благородної ідеї — перемоги над ворогом і свободи рідної землі. Це стало свідченням усвідомлення юнаками свого патріотичного обов'язку — вірності присязі, відданості батьківщині: «Де общее добро в упадку, // Забудь отця, забудь і матку, //Лети повинность ісправлять».
В образах богів, жителів Олімпу (Зевса, Венери і Юнони, Нептуна, Еола, Меркурія), земних героїв (царів Латина, Ацеста, Турна, Дідони) І. Котляревський неперевершено, сміливо змалював тогочасне суспільство: царів, поміщиків, чиновництво з їхнім користолюбством, бездіяльністю, пихатістю, хабарництвом, інтриганством, зневажливим ставленням до потреб народу. Засобами сатири й гумору, використовуючи бурлескно-травестійний стиль, письменник засуджує ці негативні суспільні явища.Пригадаймо жителів Олімпу — героїв «Енеїди».
Жителі Олімпу — боги
Зевс (Юпітер) — верховне божество, глава олімпійської сім'ї богів; Венера (Афродіта) — богиня краси й кохання; Юнона (Гера) — богиня шлюбу; Нептун (Посейдон) — бог моря, морської стихії; Еол — володар вітрів; Меркурій (Вулкан) — покровитель торгівлі; Купідон (Амур) — бог кохання; Бахус (Діоніс) — бог рослинності, покровитель виноградарства й виноробства; Марс (Арес) — бог війни, під час Троянської війни сприяв троянцям; Плутон (Аїд) — бог підземного царства, старший над пеклом.
Крім того, у поемі діє багато другорядних персонажів, які виконують відведену їм роль: Сивілла — Баба Яга, котра проводить Енея до пекла; Лавіся (Лавінія) — дочка царя Латина, через яку розпочалася війна; багато неіндивідуалізованих героїв, поміщених автором у пекло, кинутих ним на війну, котрі допомагають утілювати головні ідеї — засудження суспільних недоліків, війни як смертоносного явища.
Мовні особливості поеми
Комічні ефекти в поемі, її бурлескний тон досягаються різноманітними й багатими засобами художньої виразності, особливо тропами. За дослідженнями літературознавців, найбільше в поемі оригінальних, влучних порівнянь. Наприклад, не потребують коментарів і пояснень такі: «Еней піджав хвіст, мов собака, мов Каїн, затрусивсь увесь»; «надувсь, мов на огні лопух»; Юнона «розкудкудакалась, як квочка», «к Еолу мчалась, як оса»; Нептун «схвативсь на нього [на рака], мов бурлака, //І вирнув з моря, як карась»; Венера, «як собака, хвіст піджавши, пішла к порогу до дверей». Народність поеми підкреслюють постійні епітети: ясні очі, рум'яні щоки, синє море, гіркі сльози, пані благородна, рученьки біленькі.
«Енеїда» рясніє українськими народними прислів'ями, приказками та фразеологізмами, які письменник використовує вміло й доречно: то вплітає в авторську мову, то вкладає в уста героїв, то змінює їх, то вживає лише фрагмент. Майже без змін використані, наприклад, прислів'я: «Хто чим багат, то тим і рад»; «Великії у страха очі»; «Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча». Стійкі народні вислови створюють колоритні, емоційні образи, картини, веселий, оптимістичний настрій. Завдяки «Енеїді» загальновідомими стали такі фразеологізми: «тягу дав», «п'ятами з Трої накивав, щоб душка полетіла к чортам», «ляпас дать».
Мова персонажів гумористично забарвлена. Особливо смішними є репліки богів, наближені до розмовної народної мови, насичені емоційно забарвленою лексикою, грубими, лайливими словами, які створюють комічний ефект: «Мовчать! Прескверна пащекухо! // Юнона злобно торощить. // — Фіндюрко, ящірко, брехухо! // Як дам — очіпок ізлетить». Лайливі слова — вульгаризми — виразно відображають характер Зевса, грізного володаря, бога над богами: «Енея лаяв на весь рот: "Чи так-то, гадів син, він слуха?// Убрався в патоку, мов муха, //Засів, буцім в болоті чорт"».
За «Енеїдою» можна вивчати лексичний склад української мови за вживанням і походженням: власне українські слова — найрізноманітніші побутові назви, зокрема, одяг, прикраси (юпка, запаска, стьожки, намисто, спідниця, шнурівка, карсет, ланцюжок, чоботи, сорочка, каптан, шапка, пояс), їжу (хліб, бублики, книші, юшка, галушки, борщ, печеня), напої (сивуха, брага, слив'янка, мед, калганка), посуд (полив'яні миски, кварта, горщок), споруди (панський дворець, світлиця, будинок); назви людей за професією, соціальним станом (пани, підпанки, слуги, судді, підсудки, шляхта, міщани, писарі, ченці, філозопи, купці, перекупки); географічні назви; народні звичаї, обряди, ігри; слова іншомовного походження (цехмістри, ратмани, бургомістри, філіжанка); архаїзми, жаргонізми, діалектизми та ін.
Жартівливого тону розповіді надає макаронічна мова — змішування слів різних мов або перекручення однієї мови на свій лад іноземними словами чи навпаки. Цей стилістичний засіб І. Котляревський використав у кількох місцях: у IV частині, коли, прибувши на Латинську землю, троянці вивчали латину й посли проголосили промову цареві («Енеус ностер магнус панус // І славний троянорум князь»). На початку IV частини письменник створив «вивернуту» мову, неприродно поєднавши префікси, суфікси, закінчення окремих слів, чим також досягається комізм ситуації («Борщів як три не поденькуеш, //На моторошні засердчить; //І зараз тяглом закишкуєш, //І в буркоті закеньдюшить» ).
Письменник і епоха
Головний герой поеми «Енеїда» — «троянське військо». Не окрема людина, а люди. І які люди!
Це люди виключно здорової й могутньої плоті, ненаситні їдці, невтримні у вживанні горілки. У них здоровенні кулаки, червоно-сині щоки, здатні перегризти й переламати будь-яку кістку зуби... Це люди неймовірної сили, із залізними мускулами, вродливими голосами. Цей людський світ — апофеоз тілесності, неймовірної виносливості, здоров'я, яке плеще через край. Це «пройдисвіти», розбійники, босяки — і в той же час лицарі, герої, титани... Вони... безперестанку їдять, п'ють, танцюють, женихаються, б'ються, кричать... Це ті самі люди, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не потрібне багатство, а потрібна перш за все воля, свобода, без якої і життя для них немає... Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, вони з презирством ставляться до фізичного болю, умруть, але не стануть рабами (О. Білецький).
Це люди виключно здорової й могутньої плоті, ненаситні їдці, невтримні у вживанні горілки. У них здоровенні кулаки, червоно-сині щоки, здатні перегризти й переламати будь-яку кістку зуби... Це люди неймовірної сили, із залізними мускулами, вродливими голосами. Цей людський світ — апофеоз тілесності, неймовірної виносливості, здоров'я, яке плеще через край. Це «пройдисвіти», розбійники, босяки — і в той же час лицарі, герої, титани... Вони... безперестанку їдять, п'ють, танцюють, женихаються, б'ються, кричать... Це ті самі люди, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не потрібне багатство, а потрібна перш за все воля, свобода, без якої і життя для них немає... Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, вони з презирством ставляться до фізичного болю, умруть, але не стануть рабами (О. Білецький).
Відеоурок: закладка "Афоризми Григорія Сковороди"
Література доби Ренесансу та доби Бароко. Козацькі літописи (читаємо, готуємось до перевірочної роботи, обов'язково вклеюємо матеріал у зошит!!! це додатковий бал до оцінки, а також додатковий бал до ведення зошита).
ПІДРУЧНИК з української літератури
Тексти пісень до прочитання
МІСЯЦЬ НА НЕБІ, ЗІРОНЬКИ СЯЮТЬ
Українська
народна пісня
Місяць
на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Пісня
та мила, пісня та люба
Все про кохання, все про любов.
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер зійшлися навіки знов.
Все про кохання, все про любов.
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер зійшлися навіки знов.
Як ми
сиділи мило з тобою,
А місяць ясний світив до ніг.
Я все дивився у твої очі
І надивитись ніяк не міг.
Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день.
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Дє ж ви навчились зводить людей?
А місяць ясний світив до ніг.
Я все дивився у твої очі
І надивитись ніяк не міг.
Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день.
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Дє ж ви навчились зводить людей?
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.
Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.
А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.
Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.
А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.
Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько!
Ой вийди, вийди, та не барися –
Моє серденько розвеселиться.
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю!
Ой вийди, вийди, не бійсь морозу –
Я твої ніженьки в шапочку вложу.
Через річеньку, через болото
Подай рученьку, моє золото!
Через річеньку, через биструю
Подай рученьку, подай другую!
Ой біда, біда, який я вдався,–
Брів через річеньку, та не вмивався.
Ой завернуся та умиюся,
На свою милую хоч подивлюся.
"Ой не вертайся та не вмивайся,
Ти ж мені, серденько, й так сподобався
Ой там криниця під перелазом –
Вмиємось, серденько, обоє разом.
Моя хустина шовками шита,
Утремось, серденько, хоч буду бита.
Битиме мати – знатиму за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!"
Вийди до мене, моє серденько!
Ой вийди, вийди, та не барися –
Моє серденько розвеселиться.
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю!
Ой вийди, вийди, не бійсь морозу –
Я твої ніженьки в шапочку вложу.
Через річеньку, через болото
Подай рученьку, моє золото!
Через річеньку, через биструю
Подай рученьку, подай другую!
Ой біда, біда, який я вдався,–
Брів через річеньку, та не вмивався.
Ой завернуся та умиюся,
На свою милую хоч подивлюся.
"Ой не вертайся та не вмивайся,
Ти ж мені, серденько, й так сподобався
Ой там криниця під перелазом –
Вмиємось, серденько, обоє разом.
Моя хустина шовками шита,
Утремось, серденько, хоч буду бита.
Битиме мати – знатиму за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!"
Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І просилася,
І молилася:
– Пусти мене, старий діду,
На вулицю погулять!
– Ой і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.*
Куплю тобі хатку,
Іще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
– Ой не хочу хатки,
І ні сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка!
Ой ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга,
А я молоденька,
Гуляти раденька!
Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!
Ти в запічку: кахи-кахи,
Я з молодим: хихи-хихи.
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І просилася,
І молилася:
– Пусти мене, старий діду,
На вулицю погулять!
– Ой і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.*
Куплю тобі хатку,
Іще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
– Ой не хочу хатки,
І ні сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка!
Ой ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга,
А я молоденька,
Гуляти раденька!
Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!
Ти в запічку: кахи-кахи,
Я з молодим: хихи-хихи.
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!
ОЙ летіла стріла
Ой летіла стріла
З-за синього моря.
Ой де ж вона впала?
— На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила?
З-за синього моря.
Ой де ж вона впала?
— На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила?
—
Вдовиного сина.
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла;
Друга прилетіла.
Край серденька сіла
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла —
То матінка рідна;
Сіла край серденька —
То його миленька
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче.
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче.
Поки жити буде;
А сестриця плаче.
Поки не забуде;
А миленька плаче.
Поки його бачить...
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла;
Друга прилетіла.
Край серденька сіла
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла —
То матінка рідна;
Сіла край серденька —
То його миленька
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче.
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче.
Поки жити буде;
А сестриця плаче.
Поки не забуде;
А миленька плаче.
Поки його бачить...
ОЙ на горі вогонь горить
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить,
Порубаний, постріляний.
Китайкою покриваний
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
«Ой коню мій вороненький.
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, надо мною.
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра — розгнуздає.
Вийде мати — розпитає:
— Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
— Не плач, мати, не журися.
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв собі паняночку,
В чистім полі земляночку».
А в долині козак лежить,
Порубаний, постріляний.
Китайкою покриваний
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
«Ой коню мій вороненький.
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, надо мною.
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра — розгнуздає.
Вийде мати — розпитає:
— Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
— Не плач, мати, не журися.
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв собі паняночку,
В чистім полі земляночку».
Немає коментарів:
Дописати коментар